Я стою у вічному русі поліетиленового туману. У мене під ногами розкриваються пластикові пелюстки химерної утопії. Прозора пелена шепоче й тихо стелиться поверхнею. Пластикова цвіль на пластикових стінах. І я, смертна, з плоті, що здатна до розкладання на траву і плоди посеред вічного світу вічних рослин. Чи залишила я для себе місце в саду, який непомітно, але методично пильную кожен день? Пластикове насіння, мимоволі покладене в землю моєю рукою, пробивається крізь поверхню і розцвітає прозорими квітами, які мені вже не стає сили збирати.
Першим етапом у роботі над інсталяцією стало створення пластикових модулів різного розміру і по'єднання їх між собою невеличкими групками. Контраст форм і розмірів цих «перлинок» мав створювати ефект природності і органічності. Далі групи модулів встановлюються на металевій сітці, яка обрізається по формі і закріплює пластикові перлинки.
Робота може експонуватися з внутрішньою підсвіткою, що має підсилювати ефект ії рослинності і певної отруйності, а також створить можливість інтегрувати проект з галерейного простору в інтер'єер, але може існувати і без світловогу ефекту. Розглядалається можливість винести інсталяцію за межі виставковогу простору і перетворити певну форму тимчасового ленд-арт проекту, з подальшим ретельним демонтажем і усуненням всіх її слідів з експозиційного простору.
Я розглядаю творчу роботу як різновид діалогу. Метод зазирнути в себе через мистецтво, чи в мистецтво через себе? Пізнання своєї природи через природу світу, чи пізнання світу через свою природу? Я ніколи до кінця не знаю чого саме хочу досягнути своєю роботою, якою є моя мета.
Розуміння своєї ролі розсипається бісером, який зачіпила груба рука. Полієтиленові хмари тихо шепочуть свої сумні думки мені на вушко, я вкладаю свої полупрозорі сни в невагомі пластикові крильця, перекручую білою ниткою. Чи може бесвідоме прагнення до поетизації неіснуючої легенди означати незаперечне потворство невідворотної епохи…
Мистецтво є щирістю. Текстильні техніки – це насамперед розмова з матеріалом. Мабудь, це мене в них і вабить – вони є делікатними співрозмовниками, що не позбавлені власних переконань, їх філософія гнучка, але вони ніколи не змінять своєї справжньої природи в угоду примх мінливого партнера. Контраст непередбачуваності і методичності, захопленості експериментом і кропіткого втілення. Мене захоплюють ці розмови. Нитки завжи мають для мене нову казку, я люблю слухати свої історії, розказані їх голосом.
Проект "с а д" – це не закінчений твір. Це шлях до розшифрування і такого собі перекладу мовою візуальною свого відчуття світу і себе в системі лінз і дзеркал, в якому цей світ відображеним зміненим на свій дивний мотив.
Приймаючи рішення поділитися цим мотивом з глядачем, я впускаю його в свій сон. Я с подіваюся, що пластика моїх прозорих квітів знайде відгук в очах глядача і занурить в роздуми, в яких неможливо дістатися висновку, чим вони і цінні.
Дякую за перегляд .
Куратор проекту - Катерина Кусько
Одеса 2020
